Прес-центр Про філію Послуги і тарифи Довідка Ресурси Оплата
Новини поштою

Історія розвитку філії

    У середині ХІХ століття в місті Єлизаветграді (так називався Кіровоград до 1923року) внаслідок бурхливого розвитку промисловості та торгівлі виникла потреба у засобах комунікацій. У 1859 р. на гроші Єлизаветградського міського товариства дворян Бобринецького та Олександрійського повіту було відкрито міський телеграф.

   Початок розвитку міської телефонної мережі в Кіровограді датується кінцем 1892р.  Тоді на державні кошти було відкрито телефонну станцію ручного типу, початкова монтована ємність якої була розрахована на 300 номерів. Вона забезпечувала телефонним зв’язком міські установи і окремих приватних осіб. Одним із них був купець і відомий меценат Лев Бродський. Саме в його будинку на вулиці Перспективній (тепер Карла Маркса) вперше пролунав телефонний дзвінок. Цікаво, що тоді першими зв’язківцями була встановлена абонентська плата за послугу телефонного зв’язку у розмірі 100 рублів за версту в рік, а вже через 2 роки вона знизилася до 75.

   За даними довідника-щорічника «Весь Елисаветградъ» у 1911р. штат телефонної станції міста складався із 10 осіб, а завідував її роботою Г.Г. Смирнов.

   Після Жовтневої революції Єлизаветгадська міська телефонна мережа на підставі урядового декрету в 1920р. була націоналізована і передана у відання губернському поштово-телеграфному органу. На той час її матеріальну базу складали 39 верст телефонних ліній, 582 верст телефонних проводів і обслуговувала вона 349 абонентів. Роботу цієї станції забезпечував технічний персонал у кількості 29 чоловік, з яких 21 працювали телефоністками, 3 – механіками, 5 – наглядачами.

   У травні 1921 р. Єлизаветградська телефонна мережа була передана Єлизаветградській обласній телефонній мережі під назвою «Єлизаветградська повітова телефонна мережа». У цей час значно збільшуються протяжність ліній зв’язку (1095 верст), протяжність проводів (2555 верст), з’являється 15 центральних телефонних станцій ручного управління, 50переговорних пунктів, 429 абонентів. Окрім цього функціонували три з’єднувальні лінії із сусідніми обласними телефонними мережами – Олександрійською, Чигиринською і Уманською.

   Уже тоді обласна телефонна мережа мала у своєму розпорядженні канцелярію, склад матеріалів, а також майстерню. Управління підприємством здійснювалось все тим же завідувачем телефонною мережею. Переговорні пункти обслуговувалися  службовцями канцелярій місцевих виконкомів, а на залізничних станціях – агентами залізниці.

   З 1928р. розпочато будівництво кабельної мережі (до цього часу існували лише повітряні мережі). Для організації мережі використовувався кабель ТТ (свинцева оплітка) на 50 і 20 пар (інших тоді не було). Повітряна мережа була побудована на дерев’яних стовпах з рейковими опорами.  У м. Кіровограді, наприклад, по вул.. Т.Шевченка, проходили 8-10 штирьові траверси, голі проводи, без оплітки. А вже з 1929р. кабельна мережа розбудовувалась навколо обласного центру до м. Знам’янка та м. Олександрія. В 1930-1936рр. кабельна мережа організована вже у 9 районах області.

   У цей період активно зростає кількість абонентів. Лише в Кіровоградській міській станції було 840 номерів на 1200 абонентів (враховуючи паралельні).

   Абоненти використовували апарати МБ (місцева батарея) з індуктором, для виклику користувались ручкою. У центральній МТС працювало 36 телефоністок. З’єднання виконувалось шнуром. Про виклик свідчив клапан-бленкер, що відкривався – телефоністка підключалась і, вислухавши прохання абонента, з’єднувала його з потрібним номером. Поряд з МБ широко використовувались апарати ЦБ (центральна батаря), які випускав Ленінградський завод. На відміну від МБ, замість відкидного бленкера тат запалювався вогник – лампочка.

   Згідно із постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 20.03.1932р. та завдяки заходам щодо організації зв’язку в областях була організована секція плану зв’язку при Зінов’євській міській раді (в той період Єлизаветград був перейменований у  Зінов’євськ). У цей час будівництво мереж та покращення якості телефонного зв’язку стають першочерговими завданнями місцевої влади.

   У зв’язку з постановою ради народних Комісарів УРСР, в якій зокрема вказано про надання безкоштовного приміщення для підприємств зв’язку і їх філій та заборону їх переселення із приміщень, які вони займають, та, виконуючи відповідні зобов’язання Облоргкомітету РВК та міської ради, в   Зінов’євську була значно пожвавлена робота апарату зв’язку, надто великого значення будівництву електромереж. Типовим прикладом цього є засідання Президії   Зінов’євської міської ради від 16.03.1933р., на якій, зокрема, було ухвалено:

-  по телеграфу довести до мінімуму затримання передачі телеграм;

-  добитися усунення помилок у телеграмах;

-  по телефону – покращити чутність телефонних розмов;

-  довести швидкість відповіді по телефону до 4-х секунд;

   9.03.1934 р. на Президії Зінов’євської Міської ради  було ухвалено асигнувати на телефонізацію 26 тис. крб. для покращення та безперебійного цілодобового зв’язку кількох сільрад. Із 1.01.1935 р. вона ж ухвалила скасування системи додаткової порозмовної плати за користування телефонною мережею у межах Зінов’євського району і встановила тарифи щодо користування телефонним апаратом у розмірах: для службовців  - 160крб., для організацій – 200 крб.

    Поряд з телефонною мережею активно розвивався телеграф. На початку ХХ століття настала ера букводрукуючих систем, які пізніше вдосконалив Бодо. Ці апарати використовувалися до 1936 р., коли почалося впровадження букводрукуючих апаратів СТА -2М (з міжнародним кодом  МКТТ-2).

     У січні 1939 р. була утворена Кіровоградська область  (м. Зінов’євськ перейменовано  на Кіровоград) з центром  у м. Кіровограді. У цей же час було створено Кіровоградське обласне управління Міністерства зв’язку СРСР.

     На початку 1939 р. зв’язківці налагодили надійний телеграфно – телефонний зв'язок з усіма районами області.  В 1939 р. Кіровоградщині виділено одну годину на добу для телефонних розмов з Москвою і 5,5 годин – з Києвом. Кіровоградці активно користувались радіотрансляційною мережею – одним з основних джерел інформації на той час. Радіозв’язком охоплено кожний район області.

    В роки ВВВ більша частина засобів електрозв’язку була зруйнована. Лише з 24.09.1943 р. почала діяти оперативна група зв’язку  Харкові, яка підготувала базу для відновлення зв’язку на території Кіровоградської області у міру визволення її від німецько – фашистських загарбників.

    Обласне управління зв’язку у м. Кіровограді повністю відновило свою діяльність з 8.01.1944 р. Цьому періоду діяльності підприємства характерні не лише відбудова і налагодження бази електрозв’язку області, а й найбільш розгалужена структура управління, коли всі функції керівництва – адміністративно – організаційні і виробничо – технічні  -  були зосереджені в обласному управлінні зв’язку. Лише у 1947 р. зі структури обласного управління зв’язку були вилучені відділ радіозв’язку та радіомовлення і відповідно створено дирекцію радіотрансляційної мережі.

    З 1944 р. по 1947 р. у м. Кіровограді вдалось відновити лише два комутатори МБ. Станційна ємність телефонного зв’язку становила всього 240 номерів , причому, в основному вони належали підприємствам і організаціям міста. Зв’язківцям  Кіровоградщини прийшлось наново будувати телефонну, телеграфну та радіотрансляційну мережі області. Вже 1948 р. з Ленінграда доставили кілька барабанів кабелю 21х3, почав надходити кабель і з Одеси.  Це дало змогу активізувати прокладення комунікаційних систем області.

       Уже в 1950 р. протяжність мережі зросла до 285 км ( у порівнянні з 1945 р. – всього 19 км).

     В 1949 - 1950 рр. була введена ручна станція ЦБ 2х3; з 1950 р. до 1960 р. – районні ручні станції МБ.

     У 1955 р. обласне управління зв’язку перейшло під керівництво Міністерства зв’язку УРСР.

      Керівниками облуправління у 1944 – 1954 рр. були (по п’ять років відповідно) О.М. Сецько і О.І. Гусєв. Після цього протягом 17 років його начальником працював Олександр Михайлович Боєв, який багато зробив для вирішення проблем зв’язку в області.

     До першочергових завдань обласного управління належали будівництво і експлуатація об’єктів зв’язку, а також розв’язання всіх питань щодо розвитку інфраструктури на території області. Того ж року телеграфно – телефонний відділ був перетворений у відділ електрозв’язку, до якого увійшла і державна інспекція з електрозв’язку.

      У 1957 р. в м. Кіровограді почали будувати  АТС -2 на 3000 номерів. У 1961 р. її здано в експлуатацію. Стару мережу на 820 номерів також реконструювали. Розширення почали з АТС – 2.  розросталась таксофонна мережа. На початку 50-х років у місті було лише 34 автомати, а вже до 1960 р. їх кількість зросла майже в три рази.

      Кінець червня 1961р. – в обласному центрі запрацювала перша автоматична телефонна станція. Набір складався  з чотирьох цифр. На  п’ятизначний набір міська телефонна мережа перейшла дещо  пізніше – лише в 1968 р.

      1963 р. – розпочалось проектування розширення телефонної мережі ще на 2,5 тисячі номерів на АТС – 2. Того ж року спроектовано лінійне господарство по АТС – 6 на 1600 номерів.

      1967 р. – кількість абонентів Кіровоградської обласної телефонної мережі зросла до 5722.

      1969 р. – побудована АТС – 4 на дві тисячі номерів. У 1968 р. для обслуговування апарату обкому Компартії України змонтовано АТС на 200 номерів з тризначним набором.

     У 1966 р. відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 23.05.1966 р. з метою посилення експлуатаційно – технічного керівництва підприємств області і спрощення структури обласних управлінь керівництва зв’язку була проведена їх реорганізація. З 10.06.1966 р. на базі розформованого обласного управління зв’язку і обласної дирекції радіотрансляційної мережі було організовано обласне виробничо – технічне управління зв’язку (ОВТУЗ) на госпрозрахунку.

    Наказом Міністерства зв’язку УРСР від 30.05.1966 р. були затверджені структура і штатний розклад управління зв’язку та система оперативної взаємодії структурних підрозділів управління.

    08.12.1966 р. при ОВТУЗ були створені рада НОТ і виробничо – технічна рада з групою експертів для розгляду питань з нової техніки, будівництва та ремонту ліній і споруд зв’язку, проектно – кошторисної документації.

     У 1964 – 1965 рр. у Кіровограді було побудовано потужний телецентр з відгалуженням до магістральної РРЛ Київ – Дніпропетровськ. Складне будівництво цих об’єктів проводилось під керівництвом і за безпосередньою участю І.В. Зеленогура, С.Є. Міщенка та багатьох інших радіо телевізійників Мінзв’язку УРСР.

     До 1972 р. в місті та райцентрах області було збудовано 10 АТС загальною ємністю 20 тис. номерів, що дозволило збільшити кількість телефонів на 100 мешканців у 2,6 раза. За виконанням цього показника в сільській місцевості Кіровоградська область посіла 9 місце по республіці. За  кількістю встановлених радіоточок Кіровоградська область зайняла перше місце по Україні. З 1971 р. по 1976 р. обласне управління зв’язку (ОВТУЗ) очолював Борис Степанович Диський.

      З 1964 р. по 1974 р. практично всі основні показники по підприємству електрозв’язку значно зросли і перевищили заплановані, зокрема по місцевому телефонному зв’язку, кількість абонентів якого зросла з 200 до 860 тис.

       У 1972 р. в обласному центрі введено в дію АТС -3 на три тисячі номерів, потім її розширили майже в три рази і на кінець 80-х років її монтована ємність становила 9000 номерів.

      З 1975 р. експлуатується АТС – 7 на 5000 номерів, що знаходиться біля залізничного вокзалу м. Кіровограда. Того ж року вперше на Кіровоградщині введено в експлуатацію автоматичну міжміську телефонну станцію АМТС – 1М, з пуском якої абоненти міста стали виходити на інші міста та районні центри.

      У 1976 – 1981 рр. ОВТУЗ очолював Григорій Васильович Яценко. Поряд з розвитком телефонної та радіотрансляційної мереж активно розвивався і модернізовувався телеграфний зв'язок. Так, у 1977 р. введено в експлуатацію станцію прямих з’єднань АТ – ПС – ПД, з введенням якої скорочено термін проходження та передачі адресату телеграм з 3-7 годин до декількох хвилин.  

      Нову АТС – 2/4 по вул. К. Лібкнехта, 5, монтована ємність якої складала 20 000 номерів, було введено в дію у грудні 1985 р. Обладнання, встановлене на станції, було на той час більш сучасним – замість морально застарілої декадно – крокової використовувалась координатна система, значно надійніша в експлуатації.

   Замість морально застарілої АМТС-1М у 1987р. введена в експлуатацію нова станція АМТС – 3. Її введення значно покращило якість надання міжміських розмов, збільшило можливість  включення додаткової ємності, включення нових напрямків для автоматичного зв’язку.

   У1988р. введено в дію нове обладнання АТС-2 – АТСКУ – 2, яке дало змогу покращити якість зв’язку в Кіровограді. Вперше на Кіровоградщині задіяне обладнання автоматичного визначення номера (АВН), що значно спростило та полегшило міжміський зв’язок. Абонентам АТСКУ – 2 не треба було в кінці набору набирати свій номер телефону і цифри 22 перед ним, що майже вдвічі скоротило час набору абонента з іншого міста. Пізніше АВН змонтовано на всіх АТС міста та більшості АТС області.

   Загалом по області  у 1989р. налічувалось 207 установок абонентського телеграфу і передачі даних, 97міжміських телефонів-автоматів, 496 автоматизованих вихідних каналів. Зросла кількість міських телефонів-автоматів. Лише по м. Кіровограду їх встановили близько 700.  Керівництво ОВТУЗ з 1981 по 1996р. здійснював М.І. Канцедал, якого змінив у період 1996-1999рр. Анатолій Іванович Довгий.

   У 1990р. власними силами гірників і Укртелекому в смт Гірниче введено в експлуатацію АТС на 2000 номерів,  а в смт Нове – підприємство ЧЛЗ задіяло відомчу АТС ємністю 5000 номерів, хоча використовувалась ємність у 500номерів.

   До 1990р. на Кіровоградщині телефонізовано практично кожен населений пункт. Навіть у найвіддаленіших селах установлено хоча б один телефонний апарат. На сільських АТС встановлено обладнання АТСК-50/200 та інше, налагоджено надійний зв’язок між відомчими АТС та існуючими мережами Укртелекому.

   Згідно з наказом Міністра зв’язку УРСР від 19.03.1990р. за №29 до Кіровоградського обласного виробничо-технічного об’єднання зв’язку від 17.04.0990р. був приєднаний міський радіотрансляційний вузол на правах структурної одиниці.

   Постановою Колегії МЗ УРСР та Президії РК профспілок України за №271-42 від 04.05.1990р. дванадцять зв’язківців Кіровоградщини були відзначені званням «Кращий за професією», Наказом мз СРСР ЗА №140К ВІД 29.04.1991Р. Василю Григоровичу Гришку було присвоєно почесне звання «Майстер зв’язку», а звання «Почесний радист» одержав В.Т. Короп.

   Відповідно до наказу Кіровоградського виробничого об’єднання «Кіровоградзв’язок» від 23.04.1993р. №52 з 01.07.1993р. у структурі відбулись такі зміни:

1)      ліквідовано відділ капітального будівництва і групи галузевого приймання; їх функції передано проектно-конструкторському відділу і диспетчерській службі;

2)      введено до складу відділу кадрів і соціального розвитку господарський відділ;

3)      на базі проектно-конструкторського відділу створений відділ інвестицій, будівництва і проектно-конструкторських робіт.

  У відповідності з удосконаленням організаційної структури об’єднання і приведення її у відповідність до Закону про підприємства України в зв’язку із змінами у статуті та перейменуванням виробничого об’єднання «Кіровоградзв’язок» в обласне підприємство зв’язку «Кіровоградзв’язок» 1.01.1993р. пройшла реорганізація підприємства в структурну одиницю з правом мати печатку, поточні розрахункові рахунки в банку.

   09.12.1994р. обласне підприємство зв’язку було перейменоване в ОПЕЗ «Кіровоградтелеком», а 10.06.1998р. було створена Кіровоградська дирекція українського державного підприємства електрозв’язку «Укртелеком».

   Вже на переході в нове тисячоліття зв’язківці Кіровоградської дирекції ВАТ «Укртелеком» за свою сумлінну працю Наказом №49-03к від 29.03.2000р. Держкомзв’язку та інформатизації були нагороджені Нагрудними знаками «Почесний зв’язківець України»: провідний інженер при керівництві М.І. Канцедал, начальник цеху №6 ЦЕЗ №5  М.В. Кузьменко, начальник ЦЕЗ №2 м. Світловодськ О.М. Щербина (Н-з №123-03-к від 22.08.2000р.) та Ж.І. Камінська – начальник відділу капітального будівництва дирекції.

   За роки незалежності України Кіровоградська дирекція досягла значних успіхів у впроваджені нових технологій. Особливо швидкими темпами зростає кількість Інтернет – користувачів.

   Телефонний зв’язок на Кіровоградщині піднявся на якісно новий рівень. По всій області замість морально та фізично застарілих координатних та декадно-крокових встановлюються цифрові АТС типу «Квант», «Донець», 5ЕSS.

   Перша в області цифрова АТС на  384 номери введена в експлуатацію в 1999р. у селищі Новому.

   У 2001р. впроваджено обладнання АПОР ємністю 19947 номерів на міській телефонній мережі в м. Олександрія, що сприяло  збільшенню доходів  від абонентської плати.

  Навколо обласного центру побудовано оптоволоконну магістраль, яка сполучує  всі навколишні АТС і значно підвищує  якість телефонного зв’язку.  У вересні 2001р. у м. Кіровограді вводяться в експлуатацію цифрова опорно-транзитна цифрова АТС-32 типу 5ЕSS ємністю 6000номерів та АТС-32 на 5000 номерів, налагоджено систему передачі данних типу STM– 1.

   Показово, що в першу чергу Кіровоградська дирекція піклується про клієнтів – у більшості районних центрів, м. Кіровограді оновлені та модернізовані переговорні пункти, сервісні центри.

   З 1990р. по 2000р. значно зросла протяжність кабелів зонового міжміського зв’язку (МКЛЗ) і сільських ліній зв’язку (СКЛЗ).

   Особливо показовим є період розвитку Дирекції з 1998р. по 2001р.

    Ці дані свідчать про успіхи дирекції, про надбання колективу, підвищення кваліфікації його працівників. Адже лише спільними зусиллями можна досягти високого рівня роботи.


Кiровоградська філія ПАТ «Укртелеком»
Довідка за телефоном: 0-800-506-800
Поштова адреса: Україна, Кіровоград, 25006, Гоголя 72

Зворотний зв'язок